Материк добірної Станинцевої творчості

Вступне слово

 Сьогоднішню нашу розмову про Станинця хотілося б розпочати з того, що усяка розмова про нього зводиться до того, що доля сипнула йому щедрою рукою неабиякого літературного таланту та не дала можливості повністю реалізувати себе, хоча в 30-40-х роках письменницький голос Станинця звучав впевнено і багатообіцяюче. Тодішня критика називала його твори «скарбом», книги – « небуденним явищем», які читаються з «великим інтересом і правдивим задоволенням». Йому пророкували , що багато пройде часу, поки сучасники зможуть дорівнятися до його рівня. Пройшло дуже багато часу, але ніхто так і не зміг дорівнятися до краси Станинцевого слова.

Звучить вірш П. Скунця « Юрій Станинець» ( № 1)

Станинцеві тексти – це тільки Станинцеві тексти . Їх не сплутати ні з якими іншими, їх легко вирізнити серед сотень найвишуканіших: вони пахнуть йонатанками і ізабеллою, квітнуть рожами і хризантемами , зігрівають теплом і Любов’ю … Як твердить письменник Петро Мідянка, « ми ще лише відкриваємо для себе материк добірної Станинцевої прози…»

Метою нашої сьогоднішньої зустрічі є : розкрити історичні умови та перебіг життя і творчості Юрія Станинця , роблячи акцент на літературній праці , вдаючись до аналізу інших сфер діяльності для кращого сприйняття й розуміння художніх текстів, зосереджуючи увагу на тому, що Юрій Станинець, хоч і був вилучений з життя краю, все знайшов достойне місце в історії.

Тільки з 1983 року творчістю Юрія Станинця зацікавився випускник Ужгородського державного університету  Іван Ребрик. Це зацікавлення не було випадковим . Іван Ребрик – за фахом філолог( спеціалізація « українська література») . Курсова і дипломна роботи його  були присвячені  творчості закарпатських письменників. Крім того, академнаставником  у Ребрика був Кирило Йосипович Галас – один з найпотужніших поетів у закарпатській літературі 30-х років ХХ ст.. Власне, поверненням до творчості ю. Станинця завдячуємо саме Галасу. Іван Ребрик відшукав у Горонді Мукачівського району майже 70- літнього Станинця, познайомився з ним і його творами, розпочав роботу « заповнення білих плям». На цьому шляху його підтримали 

Висновки й узагальнення , до яких схиляємось, зроблені на основі аналізу творів Юрія Станинця, опублікованих за життя письменника, та тих, що залишилися в рукописах, які сам автор передав Івану Михайловичу Ребрику та його дружині Наталі Йосипівні Ребрик. Крім того, сьогодні відбудеться презентація вибраних творів Юрія Станинця « Червона йонатаночка». Це видання присвячене 105-ій річниці від дня народження письменника. Дозвольте представити гостей нашого літературного  свята:

Представляємо вашій увазі усний журнал під назвою « Материк добірної Станинцевої прози», який має 4 розділи, які оформлені у 4 тематичних стендах. Станинець був родом з села, а все життя  селянина тісно пов’язане з природою, з порами року. Тому й стенди поділені на 4 частини: весна , літо , осінь, зима, як 4 умовні періоди життя не лише Станинця, а й будь- якої людини: дитинство, юність, зрілість, схил віку. Вони мають такі назви:» Симфонія дитинства і весни», « Розкоші літа і життя», « Червонощокі йонатанки водять хороводи осені», « Неповторна принада зими і зрілості».

Епіграфами до нашого виступу ми обрали декілька висловів відомих постатей сучасності і минулого:

1.        Люби своє! ( А. Волошин)

2.        Поет не може бути власністю.

Це так йому вже на роду.( Л. Костенко)

3.        Все, що рідне, хай нам буде

Найдорожче і святе,

Рідна віра, рідна мова,

Рідний край наш над усе!( Ю. Шкрумеляк)

4.        І в епіцентрі логіки і стресу,

Де все змішалось- рідне ічуже,

Цінує розум вигуки прогресу,

Душа скарби прадавні стереже.( Л. Костенко)

Надаємо слово учням.

1. Перший розділ має назву : « Симфонія дитинства і весни»

Весна і літо – це час насолоди красою природи.  Працюєш і любуєшся красою праці і природи.

2 . Я розповім вам про весну... Це перші бруньки на деревах, сині очка рясту на узліссі… Отари підсніжників… Сад у хмарі цвіту яблуневого… Перша зелень на лугах, перші сходи в загородах… Та це радість пісні , дзвони поезії , що її співає весняний вітрик в коронах садів.. Це неповторна симфонія весни…

3 Тільки б цвіт з дерев так скоро на опадав….Земля встелена пелюстками цвіту…Як дивитися на білу смерть сніжну пелюсток? Так заквітчували синяву неба і так скоро осипались у болото. Хоч і залиши по собі зав’язь …

4.        Народився Юрій Іванович Станинець5 вересня 1906 року в нашому селі у селянській родині. Тут пролетіли  його щасливі дитячі роки.

5.        Ось фото Юрія Станинця . Це 30-і роки ХХ століття. На нас дивиться дуже красивий і елегантний юнак. Ніхто б ніколи не подумав , що він родом з села. Шляхетність була вродженою рисою Станинця.

6.        Опис села з роману « Сусіди»( с. 32) ( № 2 )

7.        Три класи церковної народної школи закінчив у рідному селі, а четвертий у Доробратові. Справа в тому, що перша дружина батька , народивши двох синів, померла. Сама вона родом була з сусіднього села Вільхівка. Була невеличкою , худенькою жінкою, в той час як батько був дуже сильною людиною.

8.        Ось фото батька. До речі, це єдине фото, яке збереглося. Тут він у формі унтер – офіцера австрійської армії.

9.        До батька  в Юрка було особливе ставлення. Сказати , що він його шанував і любив – це дуже мало сказати. Зовні був дуже красивим : високий, стрункий, русяве кучеряве волосся, високе чоло.

                 Юрко не був схожим на батька, скоріше був схожий на діда               

                 Кляпчука.  Дуже шкода , що не збереглося жодного фото ні його

                  матері, ні дідусів і бабусь.

    Іван Станинець був людиною розумною, знав 3 мови: румунську, німецьку і угорську, яких навчився , будучи у війську. Протягом 25 років  обирався старостою села і головою церковної громади. За його керування була побудована гарна простора школа, сільська управа, церква. І все це робилося народним методом. Був по-доброму одержимий працею.

10.     Все життя родини Станинців було досить тісно пов’язане з школою. Тут мусимо  зробити невеличкий екскурс у минуле.

11.     Наша школа була побудована у 1912 році. Ось такий вигляд вона мала. Це вже зображення школи у 1968 році. Маємо унікальні речі. До цього часу збереглися класні журнали, які в той час називалися « Класовими каталогами». На цьому фото маємо зразок титульної сторінки « Класового каталогу» 1921 – 1922 навчального року.

12.     На другому фото  маємо титульну сторінку класного журналу 1936 – 1937 навчального року. Учителькою  була Олена Станинець – сестра Юрія Станинця.

13.     З найскладнішої ситуації  батько пробував знайти вихід, найважчі справи брався вирішувати, кожний добрий і злий вчинок пояснював собі й односельцям. Юрій не раз називав його « шардівським  Соломоном».

14.     Батько Юрія вмів перейнятися чужою бідою і -  що найголовніше – вмів їй зарадити. Батько був змушений одружитися вдруге, щоб якось прогодувати дітей.І від цього шлюбу Юрій був першою дитиною. Всього в родині Станинців було 7 дітей: Василь, Іван, Юрій, Марія, Андрій, Анна. Олена.

15.     Родина Станинців була типовою: вели господарство, вирощували хліб, плекали худобу, піклувалися про дітей, мріючи най здібніших вивчити якщо не на пана священника, то бодай « на пана вчителя».

16.     Ось так виглядав селянин у ті часи. Важко повірити , що центр Ужгорода. Взутий  чоловік у постоли, на голові крисаня. І незмінні помічники селянина – круторогі воли.  

17.     Всі в родині ходили до школи, але батько помітив, що Юрко – най здібніший, дуже непосидючий і гарно співає. А як підросла Марія, то ще й танцювати з нею пробує. Невченими залишились лише Василь і Марія. Тож Іван Станинець поклав собі вивчити свого сина.

18.     Цими планами він поділився з сільським учителем в попросив займатися з ним особисто. Пообіцяв за це вчителеві 12 кубиків дров і таки завіз їх. Але вчитель , як почув, що Станинець з «Юрки хоче пана зробити», взагалі перестав звертати на хлопця увагу.

19.     І тоді син поскаржився батькові. А той вирішив проблему по- своєму: на храмовий празник святого Михайла домовився із свояком Калиничем , який прийшов до нас на гостину з сусіднього села Ростоки, а у нього син був учителем у Доробратові.  Четвертий  клас 1917-1918 навчального року Юрко закінчив у Доробратові.

20.     Восени 1918 року батько записав його до мадярської горожанської школи в Севлюші( сьогодні місто Виноградів). Для малого це була перша трагедія в його житті. Йому було всього 12 років. І це сталося восени, саме в ту пору, яку так любив письменник…

21.     Зачитування з книги» Літ. Народовецтва»…с. 88 ( № 4 )

22.     Але батько був невблаганним . Своїм чіпким селянським розумом він добре розумів, що робить. Він ясно бачив мету , заради якої відривав сина від домівства, - освіта. Жив Юрко на квартирі вдови священника Ковача з Широкого. Іван Станинець платив за квартиру харчами, які врятували родину від голодної смерті.

23.     У школі навчання проводилось угорською мовою. Станинець говорити нею не вмів, пояснень учителя не розумів, хоч знав читати і писати.

24.     Але життя загартовувало хлопця. Він побачив зовсім інший світ, навчився елементарних правил культури поведінки. Відбувалося стрімке формування особистості, утверджувався власний погляд на світ і себе в ньому.

25.     Зачитування слів( с. 89) ( № 5)

26.     У базарні дні всяка наука відходила на задній план. Він біг на базар, зустрічався з односельцями, радів їм, не розлучався з ними , аж поки ті не вертали додому. Часто він не міг побороти себе і повертався додому разом із шардівськими возами. Дома зустрічав докори батька , а через кілька днів знову повертався до Виноградова.

27.     Протягом навчального року таких пропусків назбиралося аж 252 години. Врятували його лише 2 мішки картоплі та ще якісь продукти, які батько завіз учителеві угорської мови, щоб той не провалив сина на іспиті.

28.     Другий клас він так і не закінчив, цьому перешкодили політичні події 1919 року. Виноградово захопили румуни, а Нижній Шард захопили Чехи. Крім того, мати захворіла і померла у 1920 році.

29.     Але перед самим  Великоднем у 1920 році у Берегові відкрилася руська гімназія. Професор – монах Крайчик – був у Нижньому Шарду, агітуючи батьків віддати своїх дітей на науку рідною мовою. Батько від разу записав Юрка до гімназії.

30.     На цьому фото ми бачимо Станинця – учня Брегівської руської гімназії. І хоч якість наших фото  бажає бути кращою, все ж ми можемо роздивитись привабливого юнака, який стоїть на початку всіх своїх життєвих шляхів  і наче запитує нас : « А  які  ви зараз ?»

31.      Зачитування с. 90 ( № 5 )

32.     На цей час припадають перші друковані твори. Це фольклорні записи « Про Ракоція», « Як відбуваються коляди у Нижньому Шарду».Він навіть отримав грошову премію.

33.     З цього періоду збереглося чи не найбільше фотографій. Вони унікальні ще й тим , що на деяких з них є записи , зроблені рукою самого Юрія Станинця.На першій фотографії ми бачимо учнів Брегівської гімназії 1920 року.

34.     На другій фотографії ви бачите Юрія Станинця – учасника курсів тренерів під назвою « Сокіл» у 1923 році.

35.     Наступна фотографія – це теж епізод  спортивного життя Берегівської  гімназії.

36.     У 1926 році Станинець закінчив гімназію і мріяв втупити не філософський факультет Празького університету. Але матеріальні обставини перешкодили цьому. Подає прохання про прийняття на роботу до Дирекції пошт у місті Кошице( Чехія).Відповідь була негативною. Тоді юнак заочно записується на юридичний фа культет у Празі.

37.     На цьому фото ви можете бачити Станинця серед інших випускників гімназії.

38.     Батько хоче , щоб він був священником. Юрко не хоче і тікає щоб  не бути на екзаменах. Місяць він був на екскурсії з угорською гімназією. Та батько був одержимою людиною: пішов на конкурс сам. Єпископ Гебей його дуже добре знав, тому й прийняв Юрка на навчання без нього. Він не міг перечити батькові.

39.     зачитування ( с. 91) ( № 6 )

40.     Наука була цікавою і захоплюючою. Він захопився і скоро став відмінником. Він вирішив для себе: якщо він не може стати вчителем свого народу, то буде його вихователем і просвітителем, будите лем

                                        ІІ

41.     Друга сторінка нашого журналу має назву: « Розкоші літа і життя». Літо – це час несподіваних буревіїв і громів. З бездонного блакитного неба снопом сиплеться тепло сонячного проміння , заливає, купає, пестить.

42.     Юрій Станинець навчається у духовній семінарії, готуючись стати греко- католицьким священником.

43.     З цього періоду збереглося  теж чимало фотографій. Ось він з друзями на відпочинку. А ось просто сидить і роздумує про сенс життя, думає про майбутнє. Він  людина, яка працює над собою, прагне бути потрібним народові.

44.     30-і роки – згусток неприємних і печальних подій у його житті. Він закінчує семінарію.27 липня 1930 року єпископ Гебей висвячує його на священника. З 1 серпня цього року призначений до села Угля Тячівського району.

            Виступ учня від імені Юрія Станинця( сценарій с. 3) (№ 7 )

45.     Тут продовжує літературну працю. В основному писав статті на релігійну тему. 15 серпня 1930 року одружується з Маргаритою Шелестай, учителькою з Імстичева.

46.     Вони були прекрасною парою. Обоє молоді, красиві, сповнені ідей. Такі. Як на цій фотографії.

47.     З 1 жовтня до 31 грудня 1930 року Юрій Станинець відбуває військову службу в армії Чехословаччини. Повертається до Углі, де пропрацював 4 роки. Потім його переводять до Салдобоша ( тепер Стеблівка  Хустського району). Активно включається в літературне та духовне життя, багато пише і публікує.

48.     Навіть у військовій формі ми легко   можемо впізнати Юрія Станинця. Він не був високого зросту, зате палкий погляд вирізняв  його з-поміж інших.

49.     У 1937 році його переводять до села Вонігово Тячівського району. На цей час стає зрілим письменником. Знайомиться з Уласом Самчуком. Саме тоді будувалася молода Карпатська Україна. Станинець був обраний послом до Сойму.

50.     зачитування ( с.98-99) ( № 8 )

51.     Тоді йому було всього 32 роки. Та всі мрії і сподівання закінчились у березні 1939 року. Станинець розділив долю рідного народу: зазнав тортур у тюрмі, переслідувань угорським і радянським режимами, та не озлобився, можливо, тому, що був добрим священником і жив за приписом законів – Божого і людського.

52.     У 1944  році воєнні події не зачепили Вонігова . Але на початку 1945 року з Ужгорода прийшло розпорядження , що православні мають право перебрати від греко – католиків церкву. Наступного дня Станинець виїхав у рідне село Нижній Шард , залишивши дружину завершити навчальний рік. Почалася ліквідація греко – католицької церкви.

53.     Після переселення в Нижній Шардик Маргарету Станинець було призначено завідувачкою початкової школи. Життя Юрія Станинця наповнюється новим змістом . Він допомагає дружині вести документацію школи, організовує в селі хату – читальню, читав лекції, вів курси садоводів – любителів, редагував стінну газету, яка була визнана найкращою у Іршавському районі.

                                    ІІІ

     55.    Починаємо третю сторінку нашого журналу під назвою «Червонощокі йонатанки водять хороводи осені».

Зачитування уривку з « Автобіографії» с. 615 ( № 9 )

56.     29 березня 1946 року  у селі Горонда помирає теща Юрія Станинця Анна Шелестай. Тесть, Олександр Андрійович , учитель – пенсіонер залишився сам, тому Станинці змушені були переселитися до нього. Маргарета працює в школі, а Юрій Іванович править службу в різних селах.

57.     Тільки з 1 січня 1954 року Станинця призначають священником у село Лалово , яке він обслуговував до 31 грудня 1963 року. Панотець змушений був піти на пенсію у зв’язку з хворобою нирок.

58.     Життя було сіре і одноманітне, бо письменницька еліта грубо викинула Станинця лише через те, що він священник. Крім того , у 1947 році Маргарету звільнили з роботи лише за те, що була дружиною священника. Вона з гіркотою про це згадувала аж до відходу у вічність.

59.     Вона померла влітку 1983 року. Похована у Нижньому Шарду. 63 роки подружнього життя суджені далеко не кожному.

                      І V

60. Починаємо останню найсумнішу сторінку нашого журналу «Неповторні принади зими і зрілості». Людина вже має досвід, мудрість, надбану роками, але не має найголовнішого – молодості. Це час , коли людина вповні відчуває суть свого земного існування, розуміє істинне, справжнє призначення на землі. Якби  молодому Станинцеві хтось сказав, що його чекає вилучення з літературного процесу, то він умер від жалю.

61. Ось фото Станинця останніх років. Його рідко можна побачити усміхненим . усміхається лише тоді, коли поряд його дружина.