Для нього осінь була не просто пора року. Для нього осінь- філософія життя.

115 років тому , 05 вересня 1906 року, народився письменник Юрій Станинець. Минулий тиждень у закладі був присвячений йому.

Замовкли отця Юрія молитви,

Не чути їх з паньматкою тихеньких слів.

Лежить старенька Біблія закрита.

Портрет музейний трошки потьмянів.

Лиш на могилі килим квіточок примятий .

І хрест, якому все життя служив,

Все бачив і все чув Ісус розпятий.

Йому життя своє він присвятив.

Давно отця вже серце битись перестало.

Це серце дарувало теплоту.

Воно все розуміло, все прощало,

За рід людський молилося Христу.

І у Шарду, і в Горонді так порожньо і тихо,

Немов ніколи і нікого не було...

Буває холодно, буває тепло і незвично.

Лиш виноградник вперто лізе у вікно.

А з фотографій у музеї дивляться у душу очі,

Такі знайомі, комусь навіть дорогі.

Вони немов сказати всім нам хочуть:

"Я вже з Ісусом..Мій скінчився біль.."

І лиш осінній дощ за ним заплаче,

Бо з рідних, майже, нікого вже нема.

Вмира людина, світ стає інакшим.

І лиш людської пам'яті кінця нема.

Осіннє сонечко зігрівало в цей день хрести на могилах отця і паніматки. Теплими і щирим були молитви за їхні душі, які вітерець відносив до них за крайнебо. Під час екскурсій у музеї , здавалося, що десь поруч Юрій Іванович,який ось-ось захоче сам розповісти про себе. На всіх умовах звучало ЙОГО слово. Воно було про осінь..

                                                                                                                           Наталія Половка